leks_iy

Нужна кровь! Срочно.

2008-11-12T16:53:41Z

"Получили сегодня по электронке.
Скопируйте у себя в журналах.

Добрый день!

Обращаюсь к Вам как друг и врач.

Сын моих друзей, Марченко Егор, возраст неполные 2 года, находится он в НИИ нейрохирургии в тяжелом состоянии с диагнозом черепно-мозговая травма после ДТП.

Необходимо переливание крови 4 группа, резус отрицательный (группа крови очень редкая, только15% населения Земли являются носителями этой группы). Банки крови в Киеве не имеют ее сейчас в наличии.

ДТП произошло 2 дня назад на Московском мосту, в машине были родители (мои друзья) и их 2-е маленьких детей. Родители погибли, дети в разных больницах, оба в тяжелом состоянии.

Егору каждый день небольшими порциями необходимо переливать кровь.

Если Вы имеете 4 группу крови, резус отрицательный и готовы помочь, свяжитесь, пожалуйста, с Натальей (она занимается этой задачей) 8-063-249-71-74

С уважением Марина Николаевна"

ГРОМАДЯНСЬКИЙ "ЛІКНЕП"

2008-10-21T06:15:48Z

Політична активність. Цінність та прояв

Кількість коментарів на такому сайті сама за себе говорить - ми поки що патерналістська отара, а не нація.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО. НОВИНИ

2008-10-14T08:36:59Z

ОСББ – перший крок в реформування житлово-комунальної сфери

13 жовтня 2008 року, у приміщенні Залу засідань виконавчого комітету Львівської міської ради, відбувся круглий стіл з підтримки прийняття закону про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «ОСББ – перший крок в реформування житлово-комунальної сфери».

Круглий стіл відбувся за ініціативи Інституту політичної освіти, громадянської мережі «Опора» та Всеукраїнської громадської організації «Спілка власників житла України», організатором заходу є Фонд «Право і Демократія».

Житлово-комунальна галузь України перебуває у критичному стані, її практично не торкнулася ринкові реформи. Третина багатоквартирних будинків потребує капітального ремонту. Житлово-комунальне господарство щорічно споживає до 40% усіх енергоресурсів країни.

Під час круглого столу обговорювалися напрямки реформування житлово-комунальної галузі, були представлені програми Львівської міської ради, спрямовані на створення та підтримку діяльності ОСББ, обговорювалися досвіди та проблеми при створенні та діяльності ОСББ у інших містах України.

Усвідомлюючи необхідність реформи житлово-комунальної галузі, представники громадськості, об’єднань співвласників багатоквартирного будинку та незалежні експерти вирішили об’єднати свої зусилля для формуванні та стимулювання ефективного власника житла в Україні.

Ініціаторами неформальної коаліції виступили Громадянська мережа ОПОРА, Інституту політичної освіти та «Спілка власників житла України».

У Львові організація «Право і Демократія» надає безкоштовну консультацію із юридичних питань організації, консультує щодо оформлення документів під час реєстрації ОСББ. Прийом відбувається у середу та п’ятницю кожного тижня за адресою вул.Крива Липа, 6. Прийом проводиться за попереднім записом по тел 297-19-32.

Джерело: http://www.civicua.org/news/view.html?q=1118319

"ПОЛІТОЛОГІЧНІ" ВПРАВИ

2008-09-21T09:47:01Z

ДОКТРИНА ДЕРЖАВНОСТІ

КУЛЬТУРА

Одна з головних умов соціального прогресу – певний рівень культури у соціумі. Під терміном «культура» маю на увазі широке його значення, але в першу чергу ті елементи, що є інструментами соціальної інтеграції, так як соціальний прогрес – це перш за все інтеграція населення певної території з етнографічної маси у державницьку спільноту. На теренах сучасних розвинених країн така інтеграція відбувалася на базі домінуючого етнотипу. Я не беру такі виключення з правил, як деякі держави, що не мають домінуючої культури у своєму бутті, бо на їх територіях за певних обставин сформувались політичні спільноти, які складаються з декількох народів, проживаючих споконвічно на своїх компактних територіях, тому проеціювати їх суспільно-політичний устрій на українську реальність не годиться. На нашій території (окрім Криму) домінує один етнос. Тому та обставина, що він не пройшов такого ж етапу соціального становлення – культурного та політичного – робить його недорозвиненим як мешканця своєї споконвічної території.

Якщо серед спільноти певної території нема процесу виокремлення єдиного культурного поля (яке характеризується перш за все єдиним мовним полем), то не формується серед неї й того каркасу, який був би базою суспільного буття, направленого на інтеграцію та створення повноцінної державності та рівня достатку.

В закладці цих наріжних каменів суспільного буття маємо проблему – «не спрацьовує» належним чином національна ідея як базис політичної діяльності теперішніх суб’єктів політичного життя. І в цьому нинішні очільники дають великого «дрозда», ігноруючи національну ідею як мобілізуючий елемент у політичній платформі, боячись чіткої декларації національних атрибутів перед сходом країни. Взагалі-то їх позиція зрозуміла, з них, можливо, взяти нічого, отже, їх недолугість повинна бути уроком для нових діячів: у якості мобілізуючої сили потрібно закласти чіткі положення політичної платформи з національним культурницьким началом. Це положення щодо становлення мовного простору та розвитку національної культури. Цей елемент політичної платформи буде мобілізуючим для еліти суспільства – інтелігенції. 17 р. незалежності ці прошарки (літератори, журналісти, музиканти, художники, педагоги і т. д.) не залучались до політичної участі за яким-небудь системним планом дій. І це – велике упущення. Навіть просто декларація зазначених положень платформи та деякі справи у культурницькій сфері звернули б увагу цих прошарків та спонукали б до хоч якогось проявлення громадянської позиції. А якщо ж буде план свідомого залучення, то таким чином буде створюватись русло скоординованої участі, яке каналізує суспільний потенціал у справі побудови своєї державності – представницької демократії.

Такий державотворчий потенціал є у будь-якому здоровому суспільстві. Був він достатньої сили і в Україні до часів комуністичної експансії у західну Україну у 1939 р. Зараз наш соціум поволі регенерує, і з теперішнім певним суспільствознавчим багажем можна в деякій мірі свідомо використовувати джерела суспільної сили.

ГРОМАДЯНСЬКИЙ "ЛІКНЕП"

2008-09-18T05:16:24Z

Преференційна система виборів (відкриті списки)

Із журналу elenayaschenko

ГРОМАДЯНСЬКИЙ "ЛІКНЕП"

2008-06-29T07:00:58Z

Тимчасова влада з непевною перспективою

У статті дещо сказано про партійне будівництво.

ГРОМАДЯНСЬКИЙ "ЛІКНЕП"

2008-05-05T07:46:26Z

Общество должно вмешаться.
...Особенно наглядно это проявляется на местных выборах. В начавшейся избирательной кампании по выборам мэра Киева и Киевсовета, многие граждане высказывают желание проголосовать против всех, не идти на выборы или испортить бюллетень. Не являясь киевлянином, попытаюсь отразить тенденции, которые проявляются в ходе обсуждений...

"ПОЛІТОЛОГІЧНІ" ВПРАВИ

2008-04-26T12:05:13Z

ДОКТРИНА ДЕРЖАВНОСТІ

КУЛЬТУРА

В нашій політичній реальності ми маємо пустоту у ніші ідеологій як інтелектуальної осмисленості суспільного поступу. У нашому соціумі маємо надзвичайну інтелектуальну кризу і, відповідно, у сфері політичної аналітики та використання її результатів у політичному стратегуванні.

Як наслідок зазначених факторів маємо ситуацію, в якій наша інтелектуальна еліта політичної сфери до сих пір не спромоглася спродукувати бодай якої доктринальної бази для нашого суспільно-політичного життя.

Цей пост – початок скромної спроби «любителя» вкласти лепту у формування такої бази, коли професіонали демонструють вперте «небажання» виправляти ситуацію.

В Україні ми бачимо наростаюче молоде покоління, що проявляє активність в громадсько-політичному житті. Було б добре, аби його представники з самого початку формували потрібне уявлення про суть політичних процесів.

Аби мати правильне уявлення про основу доктрини поступу, потрібно визначити платформу суспільного поступу як такого (соціального прогресу). Якщо подивитись на історію людства, то не важко збагнути, що основою соціального прогресу є рівень культури у соціумі. Бо культура – це та ментальна субстанція, котра є інтегруючим фактором, фактором причетності індивіда до соціального кола (загального та менших як складових) ідентичності як єдиної матриці соціальних практик. Виходячи з такого «постулату» потрібно зазначити, що ідентичність – це фундаментальний момент суспільного, відповідно, і державного буття: грунт для зростання адекватних управлінських відносин у соціумі. Ще півтисячі років до н. е. людською думкою було підмічено: по тому, яких пісень співає народ, можна визначити, хто ним править (Конфуцій). Безглуздо у історичний момент державотворення скидати з рахунків ці закони людського буття, не маючи нових, вироблених чіткою практикою, альтернатив. Інакше, можна довго ходити по колу, так і не прийшовши до чогось путнього. І буде щось подібне до того, про що сказано у перебудовчому афоризмі: соціалізм – це довгий шлях до капіталізму.

Отже, в основу поступу повинні бути закладені цеглини фундаменту ідентичності. Це означає, що ми повинні всіляко розвивати свою національну культуру (свою церкву) як фундамент майбутньої інтегрованої спільноти – справжньої держави, замість якої поки що маємо конгломерат різношерстої маси (манкурти, люмпени, і просто безлика маса), яку громадянством назвати не можна у повному сенсі цього слова.

Ґрунтом повноцінного культурного простору являється повноцінний мовний простір. Якщо, наприклад, зараз ми маємо у суспільстві таку чисельну соціальну групу з етнічним українським корінням, яка розмовляє суржиком, то потрібно у державі ставити задачу повернення їй нормальної мови. Друга соціальна група - це люди, що розмовляють похабною російською мовою. Тож який сенс розвивати їм повноцінну рос. мову для вжитку та затягуватись повністю у чужинську культурну орбіту та поле впливу, замість того, щоб вчити дітей у садках та школах українській та ростити їх повноцінними особистостями, котрими вони не можуть стати, коли батьки-обивателі, лишаючись на старій позиції свідомості, не зможуть забезпечити їм повноцінний духовний розвиток? У першому випадку (розвиток рос. мови) це свідома відмова від свого ПРИРОДНОГО коріння, що не є високим моральним вчинком з усіма витікаючими наслідками. У другому (залишитись у такому, як є ненормальному російському мовному просторі, не вдосконалюючи його) – це, зрозуміло, повне безкультур’я.

Із такого замкненого кола вихід один - прививати дітям рідну культуру (мову). Із дитсадівського віку вони легко її освоюють. Це державницька праця на перспективу. Для нас же – громадян старшого віку – така подвижницька робота була б мобілізуючим та консолідуючим началом, що дала б негайний результат – інтеграцію загалу навколо спільних цінностей у направлений, осмислений рух. Консолідація навколо спільних цінностей у рух такого типу (одна з головних задач, якого, наприклад, формування єдиного електорального поля або інтегрованого «протодержавного» поля громадянського суспільства) мала місце у світовій практиці. Це і польська "Солідарність", і галицька "Просвіта" (1868 – 1939 рр.). Якщо взяти «Просвіту», то феномен цього руху яскраво показує нам, що саме культурницьке ядро послугувало тим соціальним трампліном, що вивів Західну Україну на досить високий ступінь суспільного розвитку.

Отже, висновок такий. При побудові платформи політичної діяльності потрібно враховувати всі аспекти становлення культурного обличчя соціуму. У цю платформу повинно бути закладене певне культурницьке ядро, яке приверне до себе верстви інтелігенції (подібно до її мобілізації у історичну віху «Просвіти». Почитайте про кількість «просвітян» в органах управління у часи формування української держави). Потрібно враховувати те, що у соціумі інтелігенція виконує функцію формувальника суспільної свідомості, в тому числі і в ніші де формується громадянська позиція.

ГРОМАДЯНСЬКИЙ "ЛІКНЕП"

2008-04-04T06:50:02Z

Справжня стаття-риба на нашому безриб'ї політичної публіцистики. Пат. Просто пат.

ПОЛІТОЛОГІЯ. САМООРГАНІЗАЦІЯ

2008-03-05T07:45:03Z

Є на «Народній правді» автор, мимо статей якого не можливо просто пройти, коли переймаєшся проблемами сьогодення. Пропоную до уваги його статтю про явище самоорганізації як фундаментальний момент сучасного політичного устою розвинених країн.

Ганьба «хохляцькому» суспільствознавству – професіонали відстають від «любителів». Дуже мало подібного можна почитати у нашому інформаційному просторі. Я, наприклад, не можу пригадати жодної подібної публіцистичної роботи за останній час у наших виданнях.

Самоорганизация и диктатура в истории и современности

Vladimir
http://narodna.pravda.com.ua/politics/47cde7c3c144c/

Неспособность людей к организованному и систематическому отстаиванию своих прав, решению общих вопросов, общеизвестна. Люди избирают власть и недовольны ею. Возмущаются существующими партиями – и не вступают в них сами. Взаимное недоверие, неспособность договориться идет снизу, от подъезда, дома, квартала и доходит до Парламента.

Граждане избрали мэра и возмущаются его решениями. Избранные гражданами депутаты разрешили застроить двор, хорошо зная, в следующий раз эти же недовольные строительством опять за них проголосуют. Люди не могут организоваться, чтобы отстоять придомовые территории, поддерживать порядок во дворе или подъезде, спросить, где их деньги, перечисленные за услуги ЖЭКа. В тех случаях, когда люди организуются, всегда находится активный общественник, который организует протест. "Нам вождя не доставало, Настоящих буйных мало, Вот и нету вожаков", пел классик. А так чтобы без буйных, чтобы все или большинство людей вышли, организовались, выдвинули требования, добились? Как же можно ожидать, что эти же люди выберут правильную власть в стране? "В драке не выручат, в войне победят", говорил в таких случаях Жванецкий.

Эта неспособность к организации ведет к неспособности договориться, к всеобщему взаимному недоверию.

В основе местного самоуправления лежит осознание жителями общины общих интересов.

В основе европейского права лежит договоренность об одинаковом понимании норм.

В основе демократического государства лежит осознание людьми своих интересов и добровольное объединение снизу для их отстаивания.

Если нет способности объединяться, может быть только диктатура, т.е. власть дает закон и диктует, как поступать в конкретной ситуации, следит за наведением порядка, контролирует меру труда и потребления. Власть – это иерархия чиновников, имеющая на вершине Лидера. Можно показать, что все попытки перейти от авторитарной организации общества к демократической разбивались об неспособность населения к самоорганизации.

В феодальные времена общие вопросы решались на сходе. Руководитель избирался всей общиной и не получал особых привилегий, лишь отвлекался от собственного хозяйства. Все стало меняться в период разложения феодализма, в тех обществах, которые не смогли перестроиться на началах либеральной демократии. Вместо нее устанавливалась авторитарная власть, основанная на диктатуре чиновника. Она не допускала ни местного самоуправления, ни самоорганизации граждан. Все вопросы организации общей жизни решают начальники, назначенные свыше. Всякое иное поведение пресекалось. Этот механизм власти изображен у Войновича, когда жители села, услышав о начале войны, собрались у сельсовета, надеясь получить информацию. Начальство их разогнало, после чего стало собирать на сход. Несанкционированно собираться нельзя, только когда начальство велит. У людей сформировалась такая технология поведения – начальство должно организовать. Есть прекрасный эпизод у Нечуй-Левицкого, когда село пытается построить дорогу, в конце концов, никто не вышел ее строить, хотя дорога была нужна всем. У П.Романова от крестьян требуют работать на лесозаготовках. Все договариваются не ехать, но каждый запрягает лошадь и ждет, не выедет ли сосед, чтобы не оказалось, что он – один не поехал. В результате у одного не выдерживают нервы, и все село срывается вслед за ним. Никто никому не доверяет и это – жители одного села.

Часто спорят, наши люди индивидуалисты, как американцы какие-нибудь, или коллективисты. Вроде ни одно из определений не подходит. Очень хорошо сказал Ходорковский – антиколлективисты. Это не индивидуализм в европейском понимании, уважение свободы личности, права на индивидуальность. Но это и абсолютное неумение самим организоваться для решения общих проблем.

Классическое изучение данного явления предложил французский ученый 19в. де Токвиль. Дальше будут цитаты из его работы "Революция во Франции".

До середины 17в. Англия и Франция развивались одинаково. После этого в Англии начался медленный и постепенный переход к рыночной демократии, во Франции установилась чиновничья вертикаль. Старая аристократия отодвинута от управления. Власть принадлежит иерархии чиновников. Генеральный контроллер, интенданты, субделегаты следят за каждым шагом. Крестьян они учат искусству земледелия, дают премии, на государственные средства содержатся питомники. Указывают, где и что выращивать. Ремесленникам объясняют технологию производства изделий. "А поскольку одних интендантов было недостаточно, чтобы наблюдать за исполнением всех этих постановлений, существовали также генеральные инспекторы промышленности, объезжавшие провинции для поддержания там надлежащего порядка... интенданты беспрестанно озабочены то длиною отрезов материи, то выбором тканей, то методами ведения дел и способами избежать ошибки в процессе производства". Госплана им только не хватало. Автор описывает процесс ремонта Церкви в селе. Приезжает субделегат, раздает задания – кому деньги выделить, кому ехать на везти лес, кому работать на строительстве. Приводить в порядок сельские дороги субделегаты не разрешают, от них требуют людей на ремонт основных дорог Королевства притом, что крестьяне меньше всего этими дорогами пользуются. "Демократический приходской сход... собраться он мог только после положительного решения интенданта и с его соизволения... Приходской сход не мог ни облагать податью, ни продавать, ни заключать договор о найме, ни обратиться в суд без позволения королевского совета. Получить повеление совета нужно было и для того, чтобы починить разрушенную ветром церковную крышу или разваливающуюся стену в доме священника".

Всего за 100 лет французы вполне привыкают к такому порядку. "Никто не считает себя способным удачно провести серьезное дело без помощи со стороны государства. Даже земледельцы склонны полагать, что если сельское хозяйство пребывает в состоянии застоя, то в этом повинно правительство, не дающее им ни помощи, ни советов. Один из них пишет интенданту: "Почему бы правительству не назначить инспекторов, которые бы раз в год отправлялись в провинции исследовать состояние высеваемых культур, объяснять хозяевам принципы их сменяемости, учить их ухаживать за скотом, кормить его, выращивать молодняк, как продавать его и на какие рынки везти? А земледельцы, представившие лучшие образцы культур, получали бы почетные награды". Инспекторы и награды! – способ, который никогда бы не пришел в голову фермеру из графства Саффолк! Поскольку правительство таким образом заняло место Провидения, то естественно, что каждый взывает к нему в своих личных нуждах. Так, мы находим огромное количество прошений, которые, ссылаясь на общественную пользу, касаются тем не менее только частных интересов. Чтение прошений наводит уныние: крестьяне просят, чтобы им возместили потерю скота или дома; зажиточные собственники – чтобы им помогли извлечь больший доход из принадлежащих им земель; промышленники просят у интенданта привилегий, которые бы оградили их от неугодной конкуренции. Очень часто встречаются прошения владельцев мануфактур, в которых сообщается о плохом состоянии дела и высказывается просьба испросить у генерального контролера пособие или ссуду."

Средством, обеспечившим подчинение страны чиновничьей вертикали, автор называет привилегии. Лишив властных функции аристократию и буржуазию, чиновники дали им многочисленные льготы по уплате налогов и выполнению повинностей. Вся тяжесть государственного обложения упала на крестьян. Разделив страну на многочисленные слои, получавшие разные льготы, власть исключила возможность сопротивления. Люди оказались разобщены и не способны к объединению: "однородная толпа разделена огромным количеством мелких преград на множество частей, каждая из которых занимающимся устройством своих собственных интересов и не принимающим участия в общей жизни... нигде более граждане не были так не подготовлены к совместным действиям и к оказанию взаимной поддержки".

Цель автора – объяснить, почему революция 1789г. привела к кровавой диктатуре и 100 лет после этого революции, монархии и диктатуры сменяли друг друга: "Когда разразилась Революция, на большей части территории Франции было бы невозможно сыскать и десятка человек, привыкших постоянно действовать сообща и самим заботиться о своей защите. Это дело должна была взять на себя только центральная администрация. Поэтому, когда управление перешло из рук королевской администрации в руки безответственного и суверенного собрания, то власть не встретила перед собой ничего, способного остановить ее или хотя бы задержать ее на мгновенье".

Очень близкое для все живших в СССР описание. Советский порядок был по сути таким же, только лучше отработан, жестче контролировался и исполнялся, и последствия распада авторитарной власти также оказались тяжелыми.

Авторитарный механизм на протяжении столетий отучал народ от самостоятельности при решении общих вопросов, вырабатывал привычку и шаблон поведения – обращаться к начальству, искать выхода на начальство, ждать указаний от начальства. Всякое индивидуальное действие является нелегальным и направленным к собственной выгоде. Договариваться о себе, решать свои вопросы, просить о льготах для себя.

Во время Перестройки мы ведь видели сотни людей, пришедших во власть (чаще местную) с заводов и институтов. Они обещали, что станут там выразителями нашей воли. Не стали. Или успешно решили свои личные вопросы, вписавшись в номенклатуру. Или не решили и не вписались, вернувшись к своей профессии. Знаю и тех, и других. Но стать представителем народа во власти не смог никто.

Потом общество расслоилось, появились разные социальные группы. Казалось бы, хоть крупные собственники, попав во власть, начнут лоббировать интересы своего класса? Ничуть не бывало, каждый, пробравшись к какому-либо властному рычагу, хватает льготы себе и пытается ущемить конкурента. Средний и мелкий бизнес вообще не хочет знать своих классовых интересов. Существует десяток организаций, претендующих на выражение его мнений. Сколько ни спрашивал знакомых бизнесменов, никто не смог назвать ни одной. Организации решают вопросы своих руководителей. Каждый уверен, что сможет решить свои вопросы сам. "Чиновники меняются, но с каждым удавалось решить вопрос". Другими словами, находил, какому чиновнику, сколько и в какой форме заплатить. Почему, они что, неграмотные? Нет, просто такая технология известна и отработана. А через свои организации – не известна ни по собственному опыту, ни по рассказам родителей, результаты непонятны. То же касается специалистов, рабочих, служащих. Профессиональные, отраслевые организации возникают, получают льготы, но к жизни людей отношения пока не имеют.

Демократия не может работать эффективно, если нет механизма осознания и представления своих интересов. Крупный собственник, чтобы отстоять свои интересы, идет в депутаты, в чиновники. Лично идет, т.к. доверить никому не может. Средний, мелкий предприниматель, специалист надеется решить свои вопросы сам, платит чиновнику, но власть его находит, заставляя оплачивать ее непрофессионализм, расточительность, коррупцию. Именно представитель среднего класса оплачивает подарки бедным и привилегии пришедших во власть богатых. Уход от налогов, подпитка чиновников от этого не спасают. Покупая товары, мы оплачиваем 20% НДС, акцизы, таможенные сборы, платы за лицензии, пенсионный фонд, заложенные в цене. Все налоги, в конечном итоге, за наш счет. Что же делают представители бизнеса в Парламенте, всех этих советах и комиссиях при Кабмине, министерствах, Президенте? Решают свои личные вопросы, добиваются льгот и разрешений для себя. Неспособность объединиться, осознать свои интересы, договориться бьет в первую очередь по среднему классу.

Если люди, одной профессии, одного социального слоя не могут объединиться, что же говорить про жильцов дома, района, города?

Есть один положительный факт: власть поменялась. Сегодня никто не препятствует людям объединяться, никто не преследует, не наказывает. Власть как никогда открыта для давления. Видимо, должно пройти время пока люди почувствуют необходимость и полезность совместных действий. Важно удержаться в этот период от новой дозы авторитаризма. Мол, пусть придет Всевидящий, Всемогущий и Всеблагой Лидер и наведет порядок, установит честные законы и обеспечит, чтобы все их выполняли. Т.е. как привычно – люди общаются не между собой, а через Лидера.

Были немногочисленные случаи, когда авторитарный Лидер решал важные для людей вопросы и уходил, возвращая в страну демократию. Но это было в демократических по своей сути обществах, Лидер не трогал судебной системы или местного самоуправления, железной рукой он проводил в жизнь регуляторные процедуры, структурные изменения на уровне государства. В нашей стране совсем иная задача. Людям надо научиться одинаково понимать и соблюдать законы, доверять друг другу, организовывать ремонт и уборку во дворах и на улицах. Авторитарный Лидер тут только помешает.

Опубликовано интересное исследование М.Блинкина о проблемах дорожного движения в Москве. Автор описывает постсоветское поведение на дорогах обычных автомобилистов (блокирование общественного транспорта, игнорирование зебры, правые повороты из левого ряда, парковка где попало и т.д.), начальства (проезд с мигалками и прочими преимуществами), несовершенство дорожной сети (все дороги ведут в центр, места возможных развязок застраиваются). Вывод – водители привыкли нарушать и решать вопросы в индивидуальном порядке с представителями власти. Но так можно себя вести при количестве автомобилей 60 на 1000чел. При количестве более 100 уже начинаются пробки, а при большем – стояние в пробках становится недопустимо большим, дома, из которых нет эффективного выезда, не продаются, наступает паралич городской жизни. И люди вынуждены договариваться и соблюдать правила. Не потому, что не можешь договориться с инспектором. А потому что иначе жизнь останавливается. Схема движения из авторитарной – из одного района в другой через Центр, превращается в хордовую, когда все периферийные районы связаны между собой напрямую. Это лишь один пример того, что современное общество требует цивилизованного поведения людей. Аналогичные примеры из мира науки, промышленности убеждают в том же.

Авторитарные привычки не позволяют жить и работать в современном обществе. Они все более дорого и тяжело обходятся гражданам. Все дело в том, как скоро осознание этого придет к украинским гражданам. И что плохого до этого успеет произойти.

http://narodna.pravda.com.ua/politics/47cde7c3c144c/

«ПОЛІТОЛОГІЧНІ» ВПРАВИ. СЕРЕДНІЙ КЛАС

2008-02-28T16:48:10Z

Ось допис із «Главреду», де заторкується тема середнього класу та дрібної буржуазії.

Украина – страна с процветающим тоталитаризмом мелкой буржуазии
Михаил А, для «Главреда»

Пролетариат интересуется политикой с целью развлечения, для него и создается шустер-шоу. Пролетариат не имеет собственного интереса, он продажен по своей сути, он покупается за гречку на выборах. Именно от него мы и слышим слово «Нужен порядок!». Именно пролетарий – жаждет порядка и ясности. Потому что он успел натерпеться за 17 лет от беспорядка. Именно с упорядоченность пролетарий связывает надежду на улучшение жизни.

Средний же класс интересуется политикой с прагматической точки зрения. Поскольку перемены в политике могут отразиться на его имущественном положении. И средний класс порядка не жаждет. Вернее жаждет, но несколько иного. Надеюсь, вы читали книгу «Ненасильственное сопротивление». Задумывались ли Вы, почему описанные технологии прошли в Украине и не прошли в Иране?

Мы видим, что устремления пролетариата и среднего класса диаметрально противоположны. Тогда как пролетариат жаждет упорядоченного структурированного общества, то средний класс жаждет продолжения кучмизма. Потому что средний класс зародился, поднялся в условиях кучмизма и он функционирует по правилам кучмизма. (виділення моє)

Средний класс, кто он? Это авто владельцы (вы не задумывались, кто и почему назвал автобусы паровозами и быдловозами? Кто и кого хотел этим унизить?). Это чиновничество среднего звена всех мастей, которое сосет кровь из пролетариата. Наконец, это работодатели всех мастей. Я проанализировал много статей относительно проблематики отношений работодателя и наемного рабочего. Проблема оказалась проста. Просто работодатель в Украине воспринимает рабочего как раба, который должен пахать за копейки. Причем сам работодатель меняем машины и кутит в ресторанах. Он (работодатель) не сопоставляет даже эти две вещи в своем мозгу. Он считает рабочего существом низшего порядка. И ему нужен «кучмистский» порядок, который бы позволил прессовать невозбранно наемного рабочего, ему нужна жандармерия, которая бы принуждала рабочего вкалывать за копейки. Существует разница в психологии т.н. «среднего класса» и пролетария.

Вот вам простой факт: почему в Европе мне уступала дорогу любая машина на зебре, а в Украине меня не пропускают даже на зеленый свет? Неужели в этом виноват Кучма или Ющенко или подразделение «Кобра»? Нет. Виноват водила-хам, который не считает меня за ровню себе. Поэтому в принципе я не пойду бороться за эту страну. Потому что, в том числе, я не хочу бороться за благополучие этих хамов.

Еще простой пример: электронные карточки на бензин в Иране – чтоб не воровали бензин и не везли контрабандой в Пакистан. Вот тебе карточка, лимит 100 литров топлива в месяц. Вам нужен такой порядок? Или массовое переоборудование авто под газ в том же Иране – чтоб людей травили меньше. Вы же первый против этого запротестуете.

Вы сказали, что нужен Вождь. А быть вождем подразумевает личную скромность. Вспомните, серый френч и стоптаные ботинки Сталина. Или великого Аятоллу, который прожил до конца жизни в съемной квартире на окраине Тегерана. В то время, как в Украине, которая является исторически страной мелкобуржуазной, скромность или же откровенная незаинтересованность в приобретении бытовых благ считается признаком глупости и непрактичности. Для вождя, вставшего у кормила страны, необходимо самоотречение. А в Украине скромность и самоотречение считается синонимом глупости. Не может понять скромности человек, который кладет жизнь на покупку нового телевизора, мобилки или авто. Поэтому Вождь на Украине не появится. У нас принципиально антивождистское общество. Мелкобуржуазное.
Хотя такое общество в принципе может быть очень тоталитарным. Это будет тоталитария горизонтального типа. Жесточайший гнет мелкого работодателя, мелкого чиновника, врача, школьного учителя и завуча, профессора в вузе. У нас процветает тоталитарный гнет мелкой буржуазии. Ведь именно у нас возникла поговорка «мелкий начальник – страшней сатаны». И диктатура мелкобуржуазного мировоззрения не менее тоталитарна, чем фашистская. Это не кортеж Кучмы или Ющенко устраивает каждое утро пробки на трассе. Это мелкая буржуазия, которая самодовольно прет на своих авто, с удовольствием дыша выхлопными газами. Могу сказать, что, по моему мнению, именно мелкая буржуазия грабит бедняков. Вследствие этого, порядок как таковой на Украину приходил исключительно извне. Литовцы, поляки, русские войска, кайзеровские войска. Мелкой буржуазии сейчас нужен порядок по типу гетмана Скоропадского. Чтоб был гетман, была еда в Киеве и немецкие войска, которые бы поддерживали порядок. Отсюда это стремление в НАТО. Жажда порядка, который никак не навести своими силами. Вот когда будут ездить ночные патрули, и комендантский час, и продразверстка деревень и расправы над непокорным нерыночным быдлом – тогда наступит ожидаемый мелкой буржуазией порядок.

Мы видим, что собрать воедино пролетариат и средний класс невозможно из-за кардинально противоположных устремлений. И их собрали воедино на отрицании. Людям внушили, что Кучма у них отобрал. Проклятый, отобрал свободу выбора. Что это такое и зачем оно нужно, никто не понимал. Но отобрать у украинца что-либо невозможно! Все кинулись возвращать отобранное. Плюс всем пообещали, что всем станет лучше. Как? А станет и все! Под «лучше» каждый понимал свое: рабочие – социализм, работодатели – неолиберализм и возможность прессовать рабочих. Все вместе боролись, но каждый за свое.

И, возвращаясь, к борьбе. Борьба крупного масштаба также не возможна без жертвы и самоотречения. Кто пожертвует хоть гривну, не говоря о более весомо вкладе? Думаете вру? Читал в документах, что Киев с десятками тысяч офицеров дал около 2000 добровольцев в Белую армию. Это закономерный результат мелкобуржуазного украинского общества. И очевидно, здесь ответ на мой вопрос. Никому не нужна политическая мысль сегодня в Украине!

Каждый имеет в своей голове мысли о том, какая политика ему нужна. Мысли эти простые, житейские, больше похожие на набор программных лозунгов. Но только пока неудобно их озвучить в голос. Неудобно и опасно сказать владельцу крутого джипа «придет время и тебя раскулачим, буржуй!», зато владелец может сказать уже сейчас «Будете пахать на нас быдло, работяги и не пикнете!». Вот вам и вся политическая мысль.
http://ua.glavred.info/archive/2008/02/27/165940-7.html

Автор говорить: «средний класс зародился, поднялся в условиях кучмизма и он функционирует по правилам кучмизма.»
Якщо розглядати розвиток суспільства, то с. к. – власне, те, що вважається під цим терміном у суспільствознавстві – наростає у суспільстві не в таких умовах, які були у нас до 2005 р. і залишаються тепер. Власне, с. к. «протоядром» якого являється мале підприємництво (дрібна буржуазія) зараз у нас знаходиться під пресом олігархії. І якраз те, що у нас зараз є середнім класом у розумінні автора, справді функціонує у певній мірі по правилам «кучмізму», але це не означає, що при знятті зазначеного олігархічного пресу не почне підніматись нова поросль, яка, власне, і буде повноцінним середнім класом.
При створенні нормальних умов розвитку малого підприємництва з’явиться конкуренція, яка примусить всіх (більшість) діяти за цивілізованими правилами (як у Європі) та набути того обличчя роботодавця, яке є у Європі. (В свою чергу «пролетаріат» Європи теж не дурень. Він домігся теперішніх умов існування силами своїх інститутів – профспілки, партії).
Далі, таке питання – скільки претендентів у процентному відношенні відносно теперішньої к-ті з’явиться у найближчі часи у ряди малого підприємництва при створенні потрібних для нього умов розвитку?
Для автора статті було б корисним поцікавитись, який процент малого підприємництва у Європі від к-ті населення і яким він являється у нас. Отже, чия у нас диктатура у соціумі – малого буржуа чи олігарха?

ГРОМАДСЬКА ІНІЦІАТИВА

2008-02-21T08:00:29Z

із ЖЖ mentbuster:

Тут ми з колективом товаришів згенерували деякі ідеї :)

Сподіваюсь, мої френди, а також зальотні читачі мого ЖЖ приєднаються до їх обговорення - нагадую, що я вмикнула анонімні коменти, так що не соромтесь;)

Отже:

1. Є пропозиція розвішувати на під'їздах будинків об'яви такого змісту: "Любі недовласники мешканці! Гіпотетично вам всім може належати на праві спільної власності земля під вашим будинком, а також - прибудинкова територія. РИНКОВА ВАРТІСТЬ ВАШОЇ ЗЕМЛІ ЗАРАЗ СКЛАДАЄ ...НАДЦЯТЬ МІЛЬЙОНІВ БАКСІВ!!!"

2. Враховуючи шалену популярність всіляких "Однокласників" та "Вконтактів", чи не створити б соціальну мережу суто на ґрунті захисту своїх економічних прав - і перш за все права власності на землю в містах (на жаль, в селах інтернет ще не так розвинутий, але все попереду). Причому права власності і як мешканців багатоквартирних будинків, і як членів територіальних громад. Це дасть змогу хоча б познайомитись мешканцям, які цікавляться цими питаннями та хотіли б в перспективі активно діяти в цьому напрямку, формалізувати своє право власності, боротись з незаконними забудовами та взагалі зі зловживанями хапуг та дєрібанщиків депутатів місцевих рад.

Що скажете? Чи готові особисто ви вішати такі об'яви та реєструватись в такій соціальній мережі? Мотивуйте свої "так" чи "ні", будь-ласка! Пропєарьте цю тему в своїх ЖЖ, якщо вважаєте її "важливою та актуальною"! ;)
http://mentbuster.livejournal.com/120482.html

ГРОМАДЯНСЬКИЙ ФОРУМ

2008-02-20T17:36:52Z

Якщо НУНС розколюється, то чи не є це перспективою для людей з головою вийти у вільне плавання із пут олігархії? Чи здатен хто із цього блоку у перспективі показати себе самостійним суб’єктом (створити певний новий центр) на політичній шахівниці? Адже об’єктивно складуються обставини для альтернативи нинішній олігархії, яка дедалі більше оголяє своє маразматичне обличчя та меркантильне нутро.

Давайте придивимось до деяких представників цього блоку: Гриценко, Стретович, Ляпіна, молодий боєць (якщо боєць) Вакарчук. Хто там ще здатен ознаки життя проявляти?

Чи зміг би хто у найближчий час проявити себе самостійною бойовою одиницею, коли на це складуються обставини, чи всі безнадійні і в VI скликанні? Я не говорю про вихід із блоку, а маю на увазі на початку заяви про певні позиції та певну законопроектну діяльність.

ПОЛІТОЛОГІЯ. ЧИ НАСТАЄ ЧАС ЗАМІНИ «ГЛАМУРНИХ ІМІТАТОРІВ»?

2008-02-11T05:53:38Z

Пропоную до уваги найцікавіший «спіч» із круглого столу у «Главреді».

В. Кулик: По-перше, хотів би відзначити, що варто розуміти те, що будь-яка ідеологія має свою класову складову. Тобто ідеологія має слугувати певній соціальній групі. Якщо ми не подобається слово «клас» в класичному розумінні марксистському, тоді ми говоримо про соціальну групу.

Якщо ми подивимося на більшість політичних партій, і на ті ідеології, які вони озвучують, ідеологія середнього класу, не даючи визначення, що таке є середнім класом, якщо ми говоримо про існування цілого пучка соціал-демократичних партій, близько тридцяти партій, які озвучують, що вони є партія середнього класу і таке інше, власне, ми побачимо, що ці партії не розуміють, власне, на кого вони орієнтовні.

Навіть якщо ми розглянемо докладно програму «Нашої України», БЮТ чи Партії регіонів, складається враження, що їх писав один автор. Лише питання в оформленні. Тобто там більш гламурна презентація, тут більш грос-бух такий, теоретична розробочка, тут вона з рюшечками, тут вона з венезельочками, але в принципі тези повторюються з програми у програму. Можливо, дійсно, це програма нашого експертного співтовариства, який не має певного ідеологічного креатину, і ми переписуємо одне в одного якісь ідеологічні штампи, чи якісь класичні кращі ідеї. І вони з'являються то у Юлії Тимошенко, то у НУНС, то у Партії регіонів, то у соціал-демократів, але мають одні і тіж самі посили.

Тобто наші політичні партії втратили зв'язок із тими соціальними групами, інтереси яких через декларацію певних ідеологій вони мають відображати.

Друге, вони мають консолідувати цю соціальну групу, і мобілізовувати на підтримку та на вироблення програм.

Скажіть мені, будь ласка, яка політична партія ініціювала ідеологічну чи політичну дискусію в середовищі соціальної групи, на яку вона орієнтується, для вироблення колективної, через дискусію, вироблення програми? Відповім -жодна політична партія. У той самий час на Заході присутні політичні дискусії в ідеологічному середовищі серед експертів і навіть громадські обговорення проблем. Скажімо, підготовка відомої програми партії Демократичного соціалізму в Німеччині. Цьому передував достатньо довгий процес дискусій внутрішніх, дискусій у суспільстві, а потім уже готова програма 2001 року.

Цю ідеологічну дискусію розуміють громадяни, які голосують за партії. Вони, можливо, не включаються в неї, не беруть безпосередньої участі, але вони ознайомлені з усіма новітніми ідеологічними трендами, які озвучують певні політичні лідери. Тобто є живий зв'язок політичної партії, її ідеології з масами, які за неї голосують.

Ю. Романенко: Очевидно, такая партия должна быть, как бы вмонтирована в социум.

В. Кулик: Вона має ґрунтувати свою діяльність на основі так званої демократії участі. Тобто безпосередньо існувати і бути присутніми на горизонтальному рівні. Це має бути не розподіл пайків і громадянин узнає про цю політичну партію лише під час виборчої кампанії, а коли немає виборів, закриваються всі громадські приймальні. Це має бути справжня дискусія, справжня участь у вирішенні муніципальних проблем, проблем місцевого самоврядування. Тобто партія має існувати не лише на рівні міста, району, а на рівні мікрорайону, окремого будинку. Її активісти мають бути присутніми в більшості конфліктних, або в більшості соціально важливих точках суспільства. І тоді справді є взаємозв'язок громадянина-виборця і політичної партії, яку він підтримує, або не підтримує.

Ю. Романенко : Но здесь возникает вопрос — а есть ли граждане? Есть ли критическая масса граждан для этого?

В. Кулик: Це раз. Коли у нас кажуть, що у нас не існує громадянського суспільства, коли у нас кажуть, що у нас громадянин пасивний, це є брехнею. Простий приклад. 2003 рік — кількість акцій протесту, в яких брали участь більше ста осіб, дорівнював дві з половиною тисячі акцій на рік. 2005 рік — шість тисяч. 2006 рік — ми бачимо спад, 2007 рік — знову доходить до чотирьох тисяч. Це вказує на те, що громадянське суспільство, законопротестні рухи, новітні соціальні рухи набирають обертів, і це справді ті активісти, які насправді несуть певну ідеологію, можуть нести певну ідеологію і з ними потрібно працювати. Тобто є соціальний активізм, він знову починає відроджуватися. І це не лише, скажімо, для лівої ідеї, цих соціальних активістів можна використовувати в інших політичних структурах, якщо вони зможуть донести свою ідеологію і заручитися їхньою підтримкою. Більшість з цих активістів не є маргіналами, вони мають доступ до Інтернету, вони створюють ком'юніті, вони обговорюють важливі політичні, в тому числі й ідеологічні проблеми, це не лише є, от скажімо, приклад, так звана «уплотнительная застройка» в місті Києві. У Києві існують близько тридцяти ком'юніті, які обговорюють проблеми ЖКГ і проблеми забудови історичної частини міста. Більшість цих ком'юніті потім проводять акції протесту, яка, скажімо, буде завтра на Пейзажній алеї. Це не лише поодиноке явище, це вже тенденція, це вже певний рух. І в цих ком'юніті обговорюються проблеми тієї ж самої програми демократичного соціалізму, обговорюються ідеологічні важливі проблеми, відчувається, що там є запит на ідеологію, запит на ідею. Однак до цього запиту наші політичні партії не можуть нічого запропонувати, адекватну відповідь дати. Запропонувати певний адекватний продукт. Більшість програм і ідеологічних проектів наших політичних партій, від них віє нафталіном, нафталіном із штампами двадцятого століття. Це не є постмодерні партії, не в розумінні постмодернізму як напрямку, а мається на увазі, партії в постіндустріальному суспільстві. Я далекий від того, скажімо, що у нас змінився конфлікт між капіталом і працею, нічого подібного, він існує і зараз, і навпаки, посилюється.

Однак, для того щоби актуалізувати питання цього конфлікту, скажімо, для лівої ідеології, необхідно, щоби трудящий той самий, на якого орієнтуються різні політичні партії, зрозумів свій класовий інтерес. А для цього йому не потрібно розповідати про завоювання Октября і про Леніна, і про його ключові роботи. Треба пояснювати робітнику, в чому полягає, власне, цей класовий інтерес зараз, в конкретному будинку, на конкретному підприємстві, і в конкретному суспільстві більшості лівих політичних партій цього народу.

Інший приклад — середній клас. Скажіть мені, будь ласка, яка політична сила змогла заручитися справжньою підтримкою так званого середнього класу хоча би у вигляді дрібних підприємців? Яка партія змогла ініціювати дискусію, справжню дискусію в рамках цього середнього класу? Хоча би цього прошарку. Жодна політична партія. Була імітація, гламурна імітація у вигляді «Віче» та Богословської, яка не мала горизонтальних зв'язків, не мала зв'язків навіть із групами своєї підтримки на місцях і втратила за рік будь-яку популярність. І навпаки, ми бачимо те, що є відмова основних політичних гравців від горизонтальної комунікації та демократії участі на користь гламуризації політичного життя, на користь, скажімо, гламурного популізму, і на користь персоніфікації, повністю тут погоджуюся з паном Балою.

Фактично персоніфікація відбувається не лише, скажімо, в образі цієї політичної партії, а навіть на рівні ньюзмейкерів. Ми бачили як це відбувалося в «Нашій Україні» під час виборів, було визначено п'ять-сім ключових ньюзмейкерів, які озвучували позицію політичної сили, всім іншим категорично було заборонено будь-що казати. Якщо людина не погоджувалася, вона йшла, як це було з Безпалим. І це стосується й інших політичних партій: це стосується і Партії регіонів, і Соцпартії. Тобто фактично вбивається внутрішньопартійна дискусія, вибудовуються і вносяться зміни до статуту політичних партій, які дозволяють монополізувати та тримати під контролем все їх життя. Тобто, партії будуються вже далеко поза схемою демократичного централізму. Це ультрацентралізм. Це фактично диктаторські партії, де я повноваження лише ЦК, керівництва партії і, де немає внутрішньої дискусії.

Є й інший варіант. Теж подібний, але інший. Коли політичне керівництво партії віддає місцеві організації на відкуп, як вотчину, певному бізнесмену. Кожна політична партії, тобто її структура на місцях в області чи місті має самофінансуватися. А що це означає? Що приходить бізнесмен, якого не цікавлять ні політичні, ні ідеологічні дискусії, якого не цікавить робота з електоратом в напрямку політичного просвітництва. До речі, це є одна з фундаментальних функцій політичних партій, якою не виконує жодна політична сила в Україні.

Фактично у нас є дві партійні моделі: олігархічна партія, де все куплено, і пірамідка, де все субординовано. Демократичних партій, справді демократичних, де є внутрішнє життя партійне, можливо, за виключенням КПУ, мабуть в Україні немає. , У Компартії існує внутрішньопартійна дискусія, як це було під час з'їзду Компартії перед перевиборами, коли з'їзд не підтримав рішення керівництва. це був єдиний випадок з усіх з'їздів, які були в Україні перед виборами. А це не означає, що Компартія є зразком. Там є дискусія, але з демократією там складна ситуація. І це стосується й інших політичних сил. Фактично у нас зараз відбувається герметизація партійного життя на рівні керівництва, бомонду. У свою чергу, це керівництво максимально гламуризувалося, воно отримало «глянець» і є великий ризик того, що такий відрив буде і надалі відбуватись. Ось чому громадяни не відчувають своєї спорідненості з політичним класом, який герметизується, стає річчю у собі і для себе. Соціологічні дослідження вказують на те, що громадяни сприймають політичний клас як «вони», і себе, весь народ, як «ми». І проблеми та потреби політичного класу не пересікаються з проблема та потребами всіх інших громадян, з потребами виборців.

Для політичного класу були актуальними перевибори, європейська інтеграція, інтеграція в НАТО, російська мова, а для громадянина, для нас, було цікавим питання зарплати, пенсії, питання реформи ЖКГ, проблеми, які стосуються безпосередньо його життя, його виживання та якості життя. Але громадянин вимушений був споживати оці підробки, оці ерзаци, які пропонувалися у вигляді певних штампів, і у вигляді образів. Можливо, справді, справа йде про те, що ми живемо в постмодерністському світі, де неможливі класичні ідеології. Але це не є виключенням того, що, можливо, зараз формується нова ідеологія, яка зможе бути більш адекватною і зможе достукатися до виборця та отримати справжню підтримку. Була ж ситуація під час помаранчевих подій 2004 року, коли частина громадян, на які, зокрема, Юра казав, що це середній клас, який збунтувався, от до них змогли достукатися, пояснити їм свої вимоги. І я не виключаю, що подібна ситуація може скластися надалі, тобто під час певних подій, все ж таки буде можливість достукатися до певної соціальної групи і сформувати, чітко сформувати певний взаємозв'язок: політична партія — інтереси певної соціальної групи. Якщо такий взаємозв'язок буде існувати, ми знову повернемося до нормального розуміння політичної партії, її ролі та ідеології її у суспільстві.

Ю. Романенко: Спасибо. После такого твоего зажигательного спича у меня возникла аллюзия. С одной стороны мы видим гламурных имитаторов, к которым можно отнести действующие политические силы, независимо от того, являются ли они партиями олигархического капитала, либо пирамидки в виде КПУ или СПУ. А с другой стороны, назовем их условно дискурсивные коммьюнитарные силы, которые тяготеют к программным моментам, но которые не объединены еще в какие-то системные структуры. Они находятся в корнях социума барахтаются и пытаются каким-то образом изменить, решить конкретные задачи на конкретном уровне, на котором они находятся. Но способны ли они выйти на формирование общенационального идеологического продукта?

http://www.glavred.info/archive/2008/02/07/110700-9.html

Отже, чи можлива інтеграція загалу активістів у щось єдине та осмислене (скоординоване) – у рух у єдиному напрямку, направлений на оволодіння ситуацією у нашому політичному просторі. Адже за великим рахунком багато в чому наші інтереси збігаються. Адже люди, все ж таки, – істоти з розумом, то чому б ним не користуватися?

ГРОМАДЯНСЬКИЙ «ЛІКНЕП»

2008-01-23T08:28:43Z

Думка філософа.

По части правды профессионалов не бывает
Владимир ШКОДА

О пользе чтения древних мифов много сказано. Даже если читать их, не особенно вникая в суть, они привлекают своей занимательностью. Истории из жизни богов и людей часто походят на детективы. Усилия же постигнуть их скрытый смысл вознаграждаются пониманием вечных структур человеческого бытия. Так, по крайней мере, часто представляется. Я рискну показать это, демонстрируя чтение мифа, рассказанного Протагором в одноименном диалоге Платона. Кое-что в нем прямо относится к реалиям нашей нынешней жизни.

КРАТКИЙ ПЕРЕСКАЗ МИФА

Было время, когда живых существ еще не было. Когда и для них пришло время рождения, боги, изваяв их из земли, приказали Прометею и Эпиметею распределить между ними способности, подобающие каждому роду. Эпиметей выпросил у Прометея позволение самому заняться этим делом. Но был Эпиметей не очень-то мудр и не заметил, что полностью израсходовал все способности, а роду человеческому еще ничего не дал.

Приходит Прометей и видит, что все прочие животные всем снабжены, человек же наг и не обут. И вот в раздумьях, какое бы найти средство помочь человеку, крадет Прометей премудрое искусство Гефеста и Афины. Так люди оказались приобщены к божественному уделу. Они овладели умением поддерживать свое существование, но им не хватало умения жить обществом. Как только они собирались вместе, сейчас же начинали обижать друг друга и даже убивать, а потому им приходилось снова расселяться. Тогда Зевс, испугавшись, как бы не погиб весь род человеческий, посылает Гермеса ввести среди людей стыд и правду. Гермес спрашивает Зевса, каким образом дать людям эти добродетели. «Так ли, как распределены искусства? А распределены они вот как: одного, владеющего, к примеру, искусством врачевания, хватает на многих не сведущих в нем. Значит, правду и стыд мне таким же образом установить среди людей или разделить их на всех?» — «Всем, — сказал Зевс, — пусть все будут к ним причастны. И закон положи от меня, чтобы всякого, кто не может быть причастным к стыду и правде, убивать как язву общества». И вышло по этой причине, что все люди, когда речь заходит о плотничьем умении или о каком-нибудь другом мастерстве, думают, что лишь не многим пристало участвовать в совете, и если кто не принадлежит к этим немногим и подаст совет, его не слушают. Даже, бывает, выгоняют вон. Когда же они приступают к совещанию по части гражданской добродетели, где все дело в правде и рассудительности, тут они слушают, как и следует, совета всякого человека, так как всякому подобает быть причастным к этим добродетелям, а иначе не бывать государствам.

ИНТЕРПРЕТАЦИЯ

Мы видим, что мифом, прежде всего, схвачены мысли о человеке как существе неестественном, радикально не схожем с другими живыми существами. Эта мысль очевидна, всеми и всегда она принималась, как факт. Другое дело — как эту неестественность трактовать. В мифе Протагора человек как вид оказался обделенным при распределении естественных средств существования — рогов, зубов, быстрого бега, крыльев, шкур и т.д. И титану Прометею пришлось красть у богов их божественные способности, чтобы снабдить ими человека. Стало быть, как существо природное человек несостоятелен и, именно благодаря этому, частично сподобился божественному уделу. Любопытно, что через двадцать с чем-то веков эта мысль повторится в научных теориях антропологов, объясняющих сознание человека как сверхкомпенсацию его природной неполноценности. Эти объяснения (мифологическое и научное) я определяю как языческие, в них сквозит апология природного. Другой тип объяснения основан на идее творения/развития. Это — иудео-христианская традиция и материалистическая теория антропогенеза. Здесь человеческое считается особо ценным, высшим, венцом творения/развития, а земная природа человека — только этапом этих процессов. Замечу, что с того состояния — «наг и не обут», человек как недоделанное животное начинает свою жизнь и теперь, в современном цивилизованном обществе. Гляньте на новорожденного.

Что же именно выкрал Прометей для людей у Гефеста и Афины? Некоторая неопределенность статуса этих богов открывает свободу интерпретации. Полагаю, не будет большой натяжкой сказать, что от Гефеста люди получили умение трудиться, а от Афины, помимо прочего, — знание и мудрость. Итак, человек без свойств, оказавшийся таковым по недосмотру Эпиметея, обрел умение жить в природе, благодаря дарам Прометея. И хотя под человеком мы понимаем здесь людей, но в этом состоянии каждый являлся еще, так сказать, отдельным индивидом, как бы Робинзоном. Людям пока не хватало главного. Здесь могут возразить: без этого главного, то есть социальности, не может быть ни труда, ни сознания, вообще не может быть человека, а у вас выходит, что человеческое общество возникает как современное акционерное общество. Да, у Платона именно так, помните: «Многие люди собираются воедино, чтобы обитать сообща и оказывать друг другу помощь». Это о возникновении общества. А меня, замечу, не интересует, как это было на самом деле. Вопрос этот считаю бессмысленным. Меня интересуют ЦЕННОСТИ, признанные высшими в нормальном обществе. И мне представляется, что эти ценности, известные уже софистам, составляют базис европейской культуры, понимаемой в широком смысле.

Эти ценности таковы: ЛИЧНОСТЬ, СОБСТВЕННОСТЬ и СОЦИАЛЬНЫЙ ПОРЯДОК. Указать на них — в этом смысл разбираемого мифа. А по сему его надо «проходить» в школьном классе, в студенческой аудитории и на курсах повышения квалификации высших государственных чиновников.

ЛИЧНОСТЬ есть человек сам по себе. Ничего не имеет, «наг и не обут», но личность. Когда с серьезным видом расписывают степени осуществления человека (индивид, личность, индивидуальность и т.п.), все это философские забавы. «Отрыжка прошлого» — нечто, напоминающее распределение людей по лестнице совершенства, табели о рангах и т.п. Нет, все это существует — и лестница и табель, существует как реальность, мне лично несимпатичная. Это касается неких специальных умений. Человек уже есть личность безотносительно к любым умениям. Человек не может быть чьим-то, его нельзя принуждать делать то, что он сам не хочет делать. Для того и существует государство, чтобы утверждать эти принципы.

СОБСТВЕННОСТЬ есть то, о чем человек говорит «мое». Это — плоды его труда или божественного искусства. Божественного, ибо среди земных существ никто на это не способен. Итак, умения Гефеста и Афины лежат в основе двух видов труда — физического и интеллектуального.

Теперь о третьей ценности. Нашим предкам не хватало умения жить обществом. Посмотрите, как важно это умение. Премудрости Гефеста и Афины добыты для людей кражей. Сделать это было сравнительно легко. А умения жить обществом Прометей похитить не мог. Оно хранилось у самого Зевса — главного бога, царя богов, а его обитель охранялась стражей в лице Власти и Силы. Это, значит, — самая ценная ценность. И вот когда Зевс понял, что человеческому роду из- за разобщенности, грозит гибель, он послал Гермеса — бога, выполняющего посольские функции — передать людям стыд и справедливость. Это именно божий дар, а не тайно похищенная ценность. Гермес уточняет, как распределять этот дар: дискретно — одному человеку дать, а другому не давать, или непрерывно — всем без исключения? «Всем», — отвечает Зевс. И закон устанавливает: «Всякого, кто не может быть причастным стыду и правде, убивать как язву общества». Здесь есть одна тонкость. Получить что- то в дар — дело не хитрое, бери, пользуйся и благодари. С даром Зевса иначе. В словах «пусть все будут к ним (стыду и правде) причастны» чувствуется требование, обязанность. Дар Зевса существует в возможности, причастность стыду и правде достигается старанием и обучением. Впрочем, со всеми другими умениями так же: человек не рождается плотником или врачом. Но важное отличие: умение жить в обществе должен освоить каждый. А не освоишь — убьют как язву общества. Может не сразу, какое-то время будут обучать, то есть наказывать. А когда поймут, что не обучаем — то есть неисправим — убьют.

ПОЛЕМИКА С ДАРЬЕЙ

Как-то рассуждал я публично об этих вещах и спросил: кто — профессионал по части справедливости? «Юрист», — ответила аспирантка Дарья. Да, может и юрист. Только мне несимпатично общество, где дело обстоит именно так. «Мало ли! — ответило юное дарование. — Юрист знает законы и решает в суде, кто отступил от справедливости.» А мне по душе общество, где этот вопрос решают простые люди — присяжные заседатели. Именно они судят по правде и совести. Технари, то есть специалисты и профессионалы в подобных сферах не должны главенствовать. Ибо речь идет об ОБЩЕМ ДЕЛЕ. А «общее дело» — это перевод выражения «res publica». Общего дела не может быть при монархии или тоталитарном правлении. А в жизни республики обязан участвовать каждый, каким бы делом он ни занимался в частности — плотницким, кузнечным или юридическим.

Слушаешь иной раз людей из высших сфер власти и видишь профессионалов по счастью народа, как при монархии или тоталитарном правлении. И хочется напомнить им о божьем даре, о том, что всем и каждому дано умение жить обществом, то есть соблюдать законы и участвовать в их изобретении. В чем смысл подлинной политической реформы? В продвижении к общественному устройству, в котором вполне реализован проект Зевса.

Газета «День», №21, суббота, 11 февраля 2006

ГРОМАДЯНСЬКИЙ «ЛІКНЕП»

2008-01-13T07:23:09Z

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО. МОРАТОРІЙ

Було б добре нам – громадянам – у наш історичний момент – час становлення підвалин державності – усвідомити у якості елементарної освітньої бази (як елементарні загальні шкільні знання) найголовніші речі соціального порядку сучасної спільноти, на чому вони базуються, від чого залежать. Аби ці знання використати у цей критичний час – час становлення державності.

Наприклад, один із найголовніших формоутворюючих елементів соціального буття – це інститут приватної власності. Цей інститут визначає парадигму економічного буття соціуму, спосіб виробництва матеріальних благ в ньому, від чого залежить наш добробут.

Якщо у країні нема належного законодавчого забезпечення інституту власності то це відбивається і на її економіці. Що ми і бачимо в Україні. До сих пір у нас не створено нормальної нормативної бази у секторі малого бізнесу, який у сучасному соціумі дає більше 50% ВВП. Добавимо сюди такий наріжний елемент, як сільське господарство, в якому досі (через 16 з половиною років після падіння радянського режиму!!!) не те що не врегульований, а взагалі не працює інститут приватної власності! «Джерело» його функціонування (ринок землі) перекрито каменем мораторію на продаж земель сільгосппризначення.

Ситуація наша критична за своєю винятковістю у світовій історії. Ніяка інша нація не зазнавала такого масового нищення (під час сталінського голодомору та подальшою практикою нівечення природного соціального устрою) класу земельного трудівника. Отже, після падіння комуністичного режиму в Україні не виявилось критичної маси прошарку землеробів, яка б склала масовий запит на земельні реформи.

В силу своєї специфічності питання мораторію не набуло суспільного резонансу. Воно не стосується гостро широких загалів, так як чисельність підприємницького прошарку, що трудиться на землі і в звичайних країнах (що не зазнали таких соціальних чисток та «селекції») порівняно не велика (менше 2%). Тож голос зовсім нечисленного фермера та ще й того, що встиг за відносно короткий період після совка (маю на увазі період для становлення нової соціальної свідомості) набути усвідомлення суті справи, поки не може звучати достатньо потужно. Та ще й при нашому рівні журналістики, яка йде на поводі плебсу, що «просить видовищ».

Але ціна суспільного «ігнору» прозаїчних питань дуже висока. Кому цікаво, почитайте, що пишуть спеціалісти про мертвий вантаж капіталу, який являє земля у с/г.

І без спеціалістів зрозуміло, що означає відсутність умов розвитку фермерства як ключового інституту у сфері виробництва у с/г.

Тож давайте більше приділяти уваги «нецікавим» питанням, тим більш тим, що є ключовими для розвитку економіки.

ГРОМАДЯНСЬКИЙ «ЛІКНЕП»

2007-12-18T08:47:59Z

ЗЕМЕЛЬНИЙ КАДАСТР

З перших кроків будь-яка жива істота, а особливо людина, починає накопичувати кадастрові дані: де, чиє і скільки коштує? Кадастрову інформацію збирала вже первісна людина, коли робила кроки за межі родинної території. Контакти з новим, невідомим простором додавали у пам’ять враження про нього, які перетворювались, перш за все, на кадастрові знання і надовго запам’ятовувались. Так люди задовольняли свої невідкладні життєві потреби, пристосовувались до погодних та кліматичних змін, взаємодіяли з сусідами. Тому людина як найдорожчий скарб передавала нащадкам добуті кадастрові знання, використовуючи для цього написи на стінах печер, скель, у витворах з глини, дерева, а пізніше на папірусі, пергаменті тощо. Врешті-решт були винайдені потужні геопросторові моделі – різноманітні карти!

Проте шлях від утворення первісної кадастрової інформації до цілеспрямованої кадастрової діяльності зайняв значний проміжок часу, бо вимагав принципово нової форми організації життя суспільства – держави. Лише в державі започатковує своє існування кадастрова служба, котра використовує відповідні знання як в інтересах людей, так і їх суспільної надбудови – держави. Людям це забезпечує певну майнову безпеку через державний захист, а держава починає для цього стягувати з власників нерухомості відповідні податки. Уже перші кадастрові служби враховували, переважно, площі землеволодінь, і згідно з розмірами цих площ із землевласників до державної скарбниці вилучались податки. Пізніше, з розвитком сільського і міського господарства, почали враховувати якість і прибутковість як земель, так і іншої нерухомості, що дозволило стягувати податки на більш обґрунтованій і справедливій основі. Взагалі у світі саме кадастровий податок вважається найбільш справедливою і чесною фіскальною функцією держави.

Назва цієї функції походить від латинського слова «fіskus», що перекладається як «державна скарбниця». Враховуючи, що завданням кадастру завжди було постачання інформації та її використання для поповнення державної скарбниці, слід визнати надзвичайно влучним застосування назви «фіскальна» для найдавнішої функції кадастру. У всіх сучасних країнах маємо основні надходження до бюджету за рахунок кадастрового податку, тому традиційна фіскальна функція держави і її кадастрової служби зберігає свою актуальність в сучасній Україні.

Також підкреслимо, що з самого початку записи в кадастрових документах забезпечували не лише майнову безпеку власників та стягнення податків державою, але й використовувалися для багатьох інших задач управління територією. Тривалий час ринкове навантаження кадастру було незначним, оскільки моніторинг земельної власності був мінімальним. Як правило, землі батьків успадковувались дітьми або родичами і майже не продавались. З появою в XІX ст. комерційного ринку земель юридична функція кадастру почала невпинно зростати, оскільки саме кадастрова служба почала обслуговувати масовий процес передачі земельної власності від однієї особи до іншої.

Правова основа цієї діяльності в провідних країнах світу забезпечується постійним розвитком кадастрового законодавства, через яке змісту кадастрової інформації надається юридична сила, а держава виступає гарантом визначеності і недоторканості меж власності громадян. Тверді гарантії держави повинні набагато перевищувати кримінальні інтереси певних комерційних кіл і приватних осіб до кадастрових об’єктів. Особливо на сучасному етапі початку явного перенаселення планети через багаточисельність людства, коли суттєво зростає попит на земельні, водні і лісові ділянки та іншу нерухомість. Тому система заходів щодо створення і забезпечення надійного ведення кадастру має домінуюче юридичне спрямування, яке, з одного боку, спирається на чітку просторову визначеність об’єктів нерухомості і законодавчі гарантії держави, з іншого боку, теж на законодавчому рівні, пропонує відпрацьований механізм передачі цієї нерухомість усім зацікавленим діючим особам. Високоефективна юридична функція національних кадастрів провідних країн є ознакою їх адекватності вимогам сучасного ринку і необхідною умовою його правового забезпечення. На жаль, за умови загальнонародної власності в СРСР потрібні кадастрові служби були відсутні, а відповідний правовий досвід громадян був тоді (та й досі залишається) мінімальним.

Водночас реалії ХХІ ст. додали до традиційних нові, більш складні кадастрові завдання. Величезна маса накопичених кадастрових даних і нове їх осмислення в умовах наростаючого дефіциту територій дозволяють використати це надбання з більш ефективним багатоцільовим навантаженням для кардинального поліпшення управління ресурсами людства. Сучасний стан управління територіями, перш за все земельними ресурсами, у більшості регіонів світу через застосування незбалансованих технологій або інших неконтрольованих заходів є вкрай незадовільним, оскільки створює глобальну загрозу з непередбачуваними наслідками. Тому проблема поліпшення управління територіями всіх регіонів планети, виникаючи в національних реаліях країн, водночас є найактуальнішою проблемою міжнародних масштабів, вирішення якої вимагатиме значних зусиль як державних організацій, так і світової спільноти, включаючи ООН. Саме потенціал систем державних кадастрів на основі кадастрових баз даних та знань про вартість і режим використання кожної земельної, водної та лісової ділянки створює унікальну основу для розробки оптимального механізму управління земельними ресурсами планети. Проблеми перенаселення Землі вимагають залучення найкращих наукових колективів і розробки найдосконаліших геопросторових моделей для оптимізації використання території. Терміново потрібно відпрацювати такий потужний механізм управління ресурсами планети, за яким будуть враховуватись ознаки кожної конкретної ділянки для збалансування з багаторівневою структурою використання інших ресурсів. Це дозволить рекомендувати найоптимальніший варіант використання кожного кадастрового об’єкту, перш за все земельних ділянок. Уже існують приклади використання кадастрових даних для комп’ютерного аналізу стану управління окремими територіями і підтвердження або зміни режиму використання цих територій, тобто впровадження більш ефективних моделей землеустрою.

Підкреслимо, що із збільшенням щільності людства на планеті суттєво зростають і кількість, і складність кадастрових проблем. Нині почали активно створюватися не тільки кадастри води, повітря, лісу, але і заводів, навчальних закладів, курортів, навіть диких тварин. В Україні існують відповідні Лісовий, Водний, Повітряний та інші Кодекси, де виписані певні законодавчі норми щодо відповідних кадастрів. За вимогою нового Земельного кодексу України, найбільш відпрацьованим має бути Земельний кадастр, на основі якого мають створюватися всі інші кадастри. На сьогодні прогресивний досвід людства вимагає створення суцільного і єдиного національного кадастру нерухомості. Це пов’язано з обов’язковою просторовою прив’язкою всіх кадастрових об’єктів, що, в свою чергу, суттєво підвищує цінність кадастрової інформації. Саме можливість точного визначення всіх основних ресурсів у кожній окремій точці планети не тільки посилює майнову безпеку відповідних власників, але й дозволяє робити певну оптимізацію території. На жаль, в Україні такі вимоги до кадастрових робіт мають жахливу перешкоду у вигляді надуманих обмежень через секретність карт потрібних масштабів. Саме таким «легальним» чином вдалося відомим державним структурам затримати земельну реформу та забезпечити окремим кланам безперешкодне розкрадання основної народної власності – земельних ресурсів. Перехід на точну просторову прив’язку кадастрових об’єктів дозволив би створити автоматизовану кадастрову систему України, що принципово збільшить ефективність використання території, зробить можливим точний екологоландшафтний землеустрій, змінить нашу податкову політику та забезпечить дійсно майнову безпеку громадян.

Легко помітити, що кадастр – це оберіг власності. Тому для демократичних країн кадастровий порядок є першою умовою ринкової економіки. Власне, сама демократія продукує такий порядок в суспільстві, коли кожен відповідає за свої дії своєю власністю. Тому злиднів взагалі не допускають до влади, а хабарники швидко позбуваються злочинних намірів разом із своїм майном. Власність на нерухомість жорстко контролюється суспільством через потужні кадастрові служби. У нашій країні досить довго відпрацьовувались статті основного Закону, де виписані базові правові норми щодо власності на нерухомість. Діюча Конституція України встановила декілька основних положень щодо майна і перш за все нерухомості, зокрема:

Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Одним із таких законів має бути перш за все Закон про Кадастр в Україні, який вже багато років «розглядається» у Верховні Раді України. Автор цих рядків теж більше 7 років тому подав свій проект такого Закону до ВР. Лише чітка кадастрова політика держави, надійно забезпечена майнова безпека приватної власності товаровиробників і розумні податки сьогодні гарантують економічний розвиток кожного народу. В Україні вже давно потрібно було суттєво підняти продуктивність праці, бо ще за часів СРСР за цим головним показником розвитку суспільства ми відставали від США в агровиробництві у 6 разів, а в промисловості у 4 рази. За таких показників програш нашої економіки і життєвого рівня був неминучим, тому було вирішено задіяти потужний двигун приватної власності. Почалася ринкова перебудова, до практичної реалізації якої не були допущені саме ті, хто її відстоював і готував. Стара державна влада просто почала ділити між собою і продавати вже у приватному режимі «всенародне» майно. Настав період диктатури спекулянтів з відповідними наслідками для власного товаровиробника. Цим скористалися світові транснаціональні корпорації, які активно підключилися до пограбування нашої країни. Саме тому наслідки славнозвісної перебудови такі жахливі у всіх життєвих напрямках і саме тому на той час в Україні кадастр був непотрібний.

Ліщитович Леонід Іванович

Джерело: сайт http://www.nz.kr.ua; сторінка http://www.nz.kr.ua/2007/02/14/ukrana_cheka_zakon_pro_kadastr.html

ГРОМАДЯНСЬКИЙ ФОРУМ

2007-11-23T10:25:07Z

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

«Національна еліта ще не зрозуміла, що для диверсифікації ризиків, зменшення тягаря, пов’язаного з ухваленням рішень, краще рознести компетенції на різні рівні влади. Та й з огляду на необхідність готувати відповідальних державотворців краще надавати їм можливість потренуватися спочатку на тих рівнях влади, де помилка не є фатальною і може бути легко виправлена.»
«Зрештою, більшість народних депутатів не пройшли вишкіл на місцевому рівні — для них реальні проблеми самоврядування є безмежно далекими. На відміну від європейських парламентарів, де кар’єра публічного політика починається з квартального комітету чи мікрорайону і перебуває під постійним прискіпливим контролем з боку партійних функціонерів, що, до речі, є гарантією від феномена «перебіжчиків».
http://www.dt.ua/1000/1550/56558/

ГРОМАДЯНСЬКИЙ ФОРУМ

2007-11-20T16:24:46Z

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

Що для Вас, шановний читачу, означає поняття «самоврядування»? Для мене, наприклад, це – необхідна норма людської свідомості, яка стосується відповідальності за стан свого місця проживання (місто, село, мікрорайон у місті).
Усі нормальні люди в усіх цивілізованих країнах приймають належну участь в управлінні у своєму місці помешкання. А ми хоч знаємо в обличчя депутатів своїх місцевих рад?
Але вже і в Україні є приклади справжнього самоврядування. Тільки ріст цих паростків реальної демократії нинішня влада нахабно гальмує.

«Власть на всех уровнях противодействует процессу формализации прав громады на свою территорию. Так, в 2005-м дважды отменялся совместный приказ госкомитета по земельным ресурсами, градостроительству, ЖКХ и Фонда госимущества от 1996 года о порядке установления и закрепления границ придомовых территорий...»
http://expert.ua/articles/8/0/4705/